Дегустація з’їденого або зміни на ринку підручників

Чи можна уявити ситуацію, щоби харчова промисловість тисячами тонн випускала якусь продукцію, а коли все споживуть, проводила би дегустацію її смакових якостей і безпечності для здоров’я? Щоби для збору "статистики" підраховували, скільки споживачів отруїлися, скільки вижили, скільком з них продукція сподобалась?

Однак щось подібне вже багато років відбувається в забезпеченні шкіл підручниками, створеними без обговорення з діючими вчителями, без попередньої апробації в реальному навчальному процесі.

Міністерство освіти та науки України "згодовує" школам тисячі тонн книжкової продукції, надрукованої за державні кошти, яка «смакує» хіба що авторам, видавцям і чиновникам від освіти. І лише згодом, коли мільйони вчителів, учнів та їхніх батьків "зламають" зір і мозок, вникаючи у зміст прочитаного, коли в засобах масової інформації стихійно з’являться рекомендації, пропозиції та критика, можливо, той чи інший підручник буде перевиданий.

Але ні автори, ні видавництва, ні чиновники, які затвердили цей непотріб, жодною копійкою зі своєї кишені не відшкодовують країні збитки й моральні утрати, яких зазнали учасники навчального процесу. Навіть якщо і проводиться апробація того чи іншого підручника, то це відбувається формально, після "отруєння" мільйонів учнів неякісною продукцією.

Існуюча практика спрямовує зусилля авторів, видавництв і освітянського чиновництва перш за все на освоєння грошей держзамовлення й зовсім не стимулює створення й випуск якісних і дешевих підручників. Хороші підручники з’являються скоріше як виняток у добросовісних авторів, які працюють у сфері шкільного навчання і роками відлагоджують навчальний матеріал у реальному навчальному процесі.

Офіційно підтримуваної процедури створення якісних підручників не існує, а "перукарські" спроби МОН її створити протягом багатьох років і за участю багатьох міністрів результату не дають.

Ще гірша ситуація зі збірниками завдань для державної підсумкової атестації (ДПА) і зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Ось, наприклад, результати вичитування вчителями завдань для ДПА з інформатики для 9-го класу, які пропонувались у 2013 році: http://teachlab.ucoz.ua/publ/36-1-0-126. Тут, очевидно, взагалі не було ні апробації, ні експертної оцінки, й видавництва наштампували "отруєні" помилками завдання для мільйонів споживачів, наче рекламу на обгортці туалетного паперу.

За часів Табачника "відмивання бабла" на підручниках було доведено до абсолюту, щоби лише привілейованим авторам, видавництвам і чиновникам надходили чималі прибутки. Якість навчання здебільшого нікого не цікавила. Підручники напихали зайвою інформацією, аби вони були якомога "змістовніше" та дорожче, щоби з держави за них злупити більше грошей. А те, що навіть для побіжного перечитування матеріалу в обсязі одного уроку учень повинен витрачати кілька годин і носити у школу майже десятикілограмовий портфель, нікого не турбувало.

Здавалось би, в освіту прийшли зміни на краще. Але ж ні: знову опубліковано директивний "Перелік рекомендованих підручників і програм на 2014/15 навчальний рік" і "Методичні рекомендації", знову армія наглядачів з районних і міських відділів освіти слідкує за вчителями, щоби не сміли скористатись "чужим", навіть, якщо воно краще за рекомендовані МОН творіння.

Було би дивно, якби, скажімо, приймальну комісію на будівництві цікавила не якість будинку та оформлення прилеглої території, а те, що лопати робітників були виготовлені "дозволеним" виробником. Часто саме так МОН України використовує адміністративний потенціал відділів освіти не стільки для створення умов для якісної освіти, скільки як контролерів "правильності" підручників, що використовуються у школах. І нікого з чиновників такий абсурд не дивує.

Літак, телевізор, навіть проста м’ясорубка після проектування обов’язково проходять ретельні випробування на кількох примірниках, унаслідок яких виявляються та виправляються недоліки, після чого все це запускається в масове виробництво. Підручники ж у нас у кращому випадку переглядаються кількома експертами, й, нашвидкуруч затверджені "спеціальним" інститутом, запускаються в масовий друк без будь-яких випробувань. Мабуть, з надією на те, що за рік-два працюючі вчителі самі віднайдуть помилки, і ті же недбалі автори та видавництва перевидадуть свої творіння, отримавши гонорари та премії за "плідну роботу" над помилками.

Виникає безліч запитань, на які важко знайти відповіді:

    На основі чого інститут розробляє перелік літератури для апробації?
    На що впливають результати апробації і що буде, коли мільйонний тираж посібників виявиться непридатним для навчання?
    Які аргументи відмови від апробації рукопису підручника має інститут?
    В апробації беруть участь лише друковані видання чи й електронні теж?
    Апробація шкільного підручника є обов’язковою процедурою для авторів і видавництв чи добровільною?
    Які механізми заохочення та стимулювання мають школа, учні й учителі, які беруть участь в апробації, окрім зайвого клопоту та головного болю?
    Чи можуть учасники навчального процесу (учителі, учні та їхні батьки) ознайомитися з результатами апробації конкретного підручника?
    Хто несе відповідальність за видання неякісних підручників без проведення апробації?
    Чи проводиться апробація літератури для ЗНО та ДПА, помилки в яких мають значно гірші наслідки?
    Чи проводиться апробація електронних засобів навчання (тренажери, тестувальні системи тощо)?

Рецепти лікування підручникотворення є, вони прості та дієві. Наприклад, дати школам можливість без благословення МОН України у вигляді "грифів" вибирати та купувати навчальні засоби для найкращого виконання державних програм і стандартів освіти. І лише програми й підручники, які після дворічної(!) апробації одержали схвалення діючих учителів, рекомендувати Міністерству для масового використання у школах. При цьому вчителю надати право використовувати й іншу літературу, при виборі якої гриф слугуватиме одним з орієнтирів якості, але не єдиним і не безумовним!

Видавництва повинні друкувати підручники на власний фінансовий ризик і сподіватись на прибуток, якщо їх книги будуть купувати школи за кошти, які їм передасть держава, а той, хто буде випускати неякісні товстелезні та дорогі підручники, збанкрутує.

Ця стаття не претендує на виключність. Десятки, якщо не сотні разів у різних засобах масової інформації йшлося про проблеми забезпечення шкіл якісними підручниками. Але таке враження, що цими проблемами переймаються всі: автори, видавництва, учителі, учні, батьки… окрім Міністерства освіти і науки України.

Забезпечення шкіл якісними та дешевими підручниками вирішувалося би просто й ефективно, якби МОН України за європейським взірцем передало у школи державні гроші, щоби вони самі замовляли на власний розсуд потрібні підручники та відповідали за якість навчання своїх учнів. У випадку впровадження ринкових відносин автоматично "відімруть" армії наглядачів, без корисливого примусу яких школи самі вибиратимуть потрібну та якісну літературу.