Главная » 2010 Березень 4 » 9 клас Урок 5 Художня фотографія. Комп’ютерна графіка. Художні можливості та застосування в культурі.
Через художню фотографію вирішується проблема естетичного і художнього виховання. Фотографія – це вид мистецтва, навчитися якому може абсолютно кожен. Фотографія існує вже понад 160 років. У світовій культурі вона цінується, передусім, як документ зі своїми численними функціями, серед яких найважливішою вважають комунікативну. Провідні історики і теоретики мистецтва різних поколінь (Р. Барт, Е. Гомбріх, С. Зонтаг, Р. Краус, К. Міллє) констатували важливі зміни, що сталися протягом останніх десятиліть у суспільному інформаційному просторі, внаслідок яких, поза всім іншим, відбулося піднесення фотографії і визнання її одним із найактуальніших мистецтв. У цей час на світову художню сцену вийшло нове покоління фотографів, що репрезентували себе як художники, а світлопис – як високе мистецтво. Водночас до фотографічного методу звертаються визнані у світі художники в традиційних галузях мистецтва. Визначні твори сучасного фотомистецтва увійшли поряд із живописом та скульптурою до збірок відомих музеїв різних держав. Академічне вивчення історії художньої фотографії введено в провідних університетах світу.Аналогічний процес відбувається в цей час і в українській культурі, де світлопис поступово завойовує художній простір, збагачуючись рядом талановитих фотомитців. Процес їхнього самоусвідомлення як художників збігається із загальним рухом демократизації суспільства. В останні десятиліття ХХ ст. в Харкові формується коло митців, які обрали фотографію засобом художнього висловлення (група "Время”: О. Мальований, Б. Михайлов, Є. Павлов, Ю. Рупін, О. Ситниченко, О. Супрун, Г. Тубалєв та А. Макієнко). Вже у 1980-ті рр. вони дістали визнання у світі, що дає підстави твердити про феномен харківської фотографічної школи. У 1980–1990-ті рр. вона поповнилася наступною генерацією митців (В. Кочетов, Р. П’ятковка, С. Солонський, С. Братков, І. Манко, Г. Маслов, К. Мельник, М. Педан, В. Старко, І. Чурсін, І. Карпенко, А. Авдєєнко та ін.), котрі засвоїли досвід попередників і зробили подальші кроки в розвитку художньої фотографії. Але в сучасному мистецтвознавстві це явище залишається невисвітленим. Розвиток фотографії як специфічного мистецтва, що набуло поширення в розвинутій інфраструктурі міста, характеризує рівень його культури. Тим більш цікавим шаром цієї міської культури постає пейзажний жанр: свідомість, яку породжує місто, "вихована бібліотекою, а не природою” (С. Павличко). Тож пейзажний жанр у фотографії постає в подвійному дискурсі – природи і культури. З одного боку, він відбиває актуальну картину реальності, з другого – взаємодіє з культурним шаром живопису. Такий ключ розгляду теми визначив і подвійну структуру роботи, що обумовлена проблемою семантичної розбіжності таких різномовних мистецтв, як фотографія і живопис. "Текстом”, що являє собою фундаментальну базу для розвитку фотопейзажу, служить регіональний ландшафт Слобожанщини, типологія якого вперше знайшла досконале втілення в художніх образах, створених видатними митцями Харкова останньої третини ХIХ ст.: С. Васильківським, П. Левченком, М. Беркосом, М. Ткаченком. Саме цей час є плідним для розвитку фотомистецтва, представленого іменами В. Досєкіна та його сина, відомого пейзажиста М. Досєкіна; А. Федецького, що закінчив Віденський фотографічний інститут; О. Іваницького, котрий навчався разом з Васильківським у 2-й гімназії, де викладав учень К. Брюллова – Д. Безперчий. У 1920-ті рр. журнал "Нова генерація” в Харкові стає центром нової фотоестетики, провідниками якої стають Д. Сотник, Л. Скрипник та ін. Після відомих змін у художній культурі 1930–1950- х рр., на хвилі "відлиги”, в царині репортажу в харківському світлописі з’являється ліричний документалізм Г. Дрюкова та В. Григорова. Останній разом з В. Бахчаняном навчався в харківських авангардистів О. Щеглова, В. Єрмилова і Б. Косарева з його фото- і кінодосвідом (був асистентом Д. Демуцького на зйомках "Землі” О. Довженка) і виховав нове покоління фотомитців під знаком відновлення перерваних зв’язків з 1920-ми рр. Деякі з них стали членами створеної в 1971 р. групи "Время”, що увійшла в історію сучасної фотографії. Вагомою підставою для проведення цього дослідження є те, що не тільки жанровий різновид пейзажу у фотомистецтві, але й українська фотографія в цілому ще не була предметом спеціального наукового дослідження. Сучасна система гуманітарних знань із питань мистецтва, до якої входять семіотика й соціологія, теорія інформації та масових комунікацій, дає можливість розглядати фотографію як мистецтво високих технологій із його невід’ємними складовими технічного й рукотворного, масового й унікального. |
Категория: Художня культура | Просмотров: 14917 | Добавил: olga_salamaha | Рейтинг: 4.3/45 |
Всего комментариев: 0