Розвиток українського костюма на всіх його етапах відбувався в тісному зв'язку з іншими культурами. Традицій­не вбрання розкриває глибинне коріння історії українського народу, пов'язане з ранньослов'янським періодом, а особли­во з найвищими досягненнями культури Київської Русі. Вигідне географічне роз­ташування України створило передумови формування на її території ранніх цент­рів культури, які перебували у постійно­му спілкуванні з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, народами Сходу, а згодом і Західної Європи. Пожвавлені водні й сухопутні торговельні шляхи, що пролягали Україною, забезпечували культурні контакти, а також обмін това­рами між Північчю та Півднем, Заходом і Сходом. Це відіграло значну роль у ста­новленні та розвитку культури Київської Русі.
   Кожен регіон України представляє лише йому притаманний народний костюм. В червоно-білих строях Західного Полісся (Рівненська, Волинська, Житомирська обл.) збереглися найдавніші традиції виготовлення та оздоблення вбрання. Це простежується в нескладних мотивах вишитих і тканих орнаментів сорочок, доморобних спідниць — літників і андараків; побутуванні білих полотняних хусток з вишитими кутами та складних жіночих головних уборів — наміток.
   Витонченим співвідношенням кольорів і конструктивною довершеністю відзначаються строї Поділля (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.), Буковини (Чернівецька обл.). Одночасно зі спільними рисами тут простежується багато локальних варіантів одягу. Саме в цих регіонах були розповсюджені горбатки (стародавній вид незшитого поясного одягу), довгополі темно-коричневі вишукано - оздоблені сіряки, хутряні безрукавки- цурканки. Жіночі та чоловічі сорочки вигадливо прикрашали вишитими орнаментами, для яких використовувались бавовняні, вовняні нитки, бісер. У колориті переважали темні барви.
  Серед строїв Західної України — святкові жіночі львівські комплекси одягу з поліхромними орнаментами на сорочках і хустках; із спідницями-шорцами або мальованками та вишуканими камізельками.
   У гірських місцевостях Карпат і Закарпаття прийоми створення одягу майже без зміни передавалися від покоління до покоління, кожне село мало свої строї, що відрізнялися від інших конструкцією, декоративним оздобленням, кольором. Наочним свідченням того є розмаїття гуцульських, лемківських, бойківських, покутських сорочок, запасок, кептарів тощо, а також численних прикрас з бісеру (гердани, силянки) та кольорового скла (венеціанське намисто), шкіряних поясів-чересів, взуття, головних уборів і багатьох інших доповнень одягу.