"Не уявляю, що саме можливо написати про мене як про портретистку. Я так мало зробила в цій галузі."
Зінаїда Серебрякова

Малювати вона навчилася в юному віці, забуваючи про все з пензлем у руці. Дитяче захоплення стало покликанням. Зінаїда Євгенівна Серебрякова тривалий час працювала в студії під керівництвом Іллі Рєпіна, копіюючи Ермітажні полотна. Старі майстри дали їй більше, ніж прямі наставники, і назавжди залишили в її мистецтві класичну простоту. Молода харків'янка малювала етюди, пейзажі та портрети місцевих селян. Пореволюційні роки важко вплинули на Зінаїду. В пошуках заробітку їй довелося емігрувати у Францію.
Проте добре ім'я художниці та чудові роботи ще за життя повернулися на Батьківщину.
Зінаїда Серебрякова народилася у одній з найбільш прославлених мистецтвом сімей Бенуа-Лансере. Її дід Микола Бенуа — знаменитий художник, батько, Євген Лансере — відомий скульптор, а мати — Катерина Миколаївна (1850 — після 1925), сестра Олександра Бенуа, у молодості була художником-графіком. Російсько-англійський актор та письменник Пітер Устинов — також родич Зінаїди Серебрякової.
  У 1900 році Зінаїда закінчила жіночу гімназію та поступила у художню школу, засновану княгинею М. К. Тенишевою. У 1902—1903 рр. вона вирушає до Італії. У 1905—1906 вчиться у Academie de La Grande Chau-miere у Парижі. У 1905 р. Зінаїда Лансере виходить заміж за студента (пізніше інженера-залізничника) Бориса Серебрякова та бере його прізвище.
Широку відомість приніс Серебряковій автопортрет (1909, Державна Третьяковська галерея). У спілку «Світ мистецтва» художниця вступила у 1911 році. У 1914—1917 рр. творчість Зінаїди Серебрякової у повному розквіті. У ці роки вона малює серію картин на теми народного життя, селянської праці і російського села. Беручи участь у роботі з розпису Казанського вокзалу у Москві, Серебрякова обрала тему Сходу: Індія, Японія, Туреччина та Сіам. Ці країни художниця представляє алегорично — у вигляді ошатно вбраних красунь. У цей же час вона працює над великою картиною на тему слов’янської міфології, яка залишилась незакінченою.
   Жовтневу революцію Зінаїда зустріла у рідному маєтку Нескучне. У 1919 р. від тифу помирає її чоловік, Борис. Вона залишається з чотирма дітьми і хворою матір’ю без засобів до існування. В грудні 1920 р. Зінаїда переїздить до Петрограда на квартиру діда. В цей період вона малює на теми з театрального життя. Восени 1924 р. Серебрякова виїздить у Париж, отримавши замовлення на велике декоративне панно. Однак повернутися до Росії їй не вдалось, художниця опиняється відірваною від Батьківщини та дітей. У цей час вона живе за Нансенівським паспортом і лише у 1947 р. отримує французське громадянство. Хуждожниця багато мандрує. У 1928 та 1930 рр. їде до Африки, відвідує Марокко. Природа цієї країни дуже вражає її: вона малює Атлаські гори, арабських жінок, африканців у яскравих тюрбанах, а також цикл картин, присвячений рибалкам Бретані.
   У часи хрущовської відлиги були дозволені контакти з Серебряковою. У 1960, після 36 років розлуки, її відвідує дочка Тетяна (Тата), яка стала театральним художником у МХАТі. У 1966 великі виставки робіт Серебрякової були показані у Москві, Ленінграді та Києві. Художниця стає популярною в Росії, її альбоми друкуються мільйонними накладами, а картини порівнюють з творіннями Ботічеллі та Ренуара.