Микола Бідняк
 …Я гордий тим, що звуся українцем!

Складно повірити, що людина, яка написала ці слова, так і не отримала права називатися громадянином України, хоча, здається, більше за Україну не любила нічого... Не подужала за життя усіх бюрократичних бар'єрів, поставлених перед нею чиновниками, — погодьтеся, митцеві складно вести паперову війну, а головне — шкода часу витрачати! Ліпше, затиснувши міцно між зубами пензлик, малювати, малювати й малювати… Адже Миколі Біднякові часу потрібно було більше, ніж кому іншому, бо малював не руками — з допомогою вуст. Я вже не говорю про те, які сили необхідно було віднайти в собі, доводячи щодня світові, що краса — нерукотворне явище, вона народжується в серці, й щоб дарувати її людям, треба відчувати захоплення й біль одночасно. О, того болю йому завжди вистачало.
Як і захоплень — власними художніми пошуками, творчістю інших, краєвидами країн, які він об'їздив, добрими друзями…Народився в Канаді в українській родині. У віці чотирьох років вперше потрапляє в Україну — разом із батьком приїжджає в село Ленківці, що поблизу Чернівців. І там мешкає у рідного дядька до 1940-го року. А потім разом із названими батьками, Василем і Софією, виїжджає до Німеччини. П'ятнадцятирічним хлопцем на полі, висаджуючи брукву в бауера Віллі, він бере до рук замість овоча …міну. З того дня в нього немає ока та рук. Однак доля, що так випробувала його на міцність, не зігнула спини й не викривила мрій. Поет Лубківський написав про Бідняка:

      У небі полуночі Янгол летів
      Над полем гнилої, замерзлої брукви.
      Сіяли-цвіли міріади світів,
      Восходили слова Господнього букви.
      Складав з них слова: «Новаківський» і «Труш»,
      «Кульчицька», «Никифор», «Холодний» і «Обаль»…
      Спокуту свою попри сонмища душ
      Поніс у розтерзане небо — Чорнобиль.
      Крильми недвижимими аж ізнеміг,
      Всю землю обняв, чи багата, чи вбога.
      І Янгол заплакав: хоч прагнув, не зміг
      Устами, як Майстер побачити Бога.

У 1964-му Микола Бідняк стає членом світової асоціації митців, що малюють устами чи ногами. Офіс асоціації
знаходиться у князівстві Ліхтенштейн, а об'єднав художників у 1957-му дивовижної волі Еріх Арнольд Штегман,
відомий німецький митець, який вправно володів пензлем і різцем, тримаючи їх устами. Ці подробиці я вказую
навмисно, бо хочу підкреслити, що людей, які воліють не здаватися й не плисти за течією, в усьому світі чимало.
Як і прагну наголосити на думці, яка неодноразово висловлювалася на відкритті виставки з нагоди 75- річчя від
дня народження Бідняка в Національному музеї у Львові: «Писати й говорити про нього сьогодні важливо й актуально.
Не лише для художників та любителів мистецтва,
 а для цілої України, що прагне нині вибудувати свою долю на подив та заздрість інших країн».
   Однак є в митця графічний аркуш, на якому зупиняються абсолютно всі, така енергетична сила та думка у ньому закладена. Робота увібрала всю трагічність долі Бідняка і всі його втрачені сподівання. Здається простенький сюжет: людські руки тягнуться до світла. Лише кілька долонь, що молять та благають, страждають і надіються. Ці руки, опромінені всевишнім благословенням і тому здатні творити добро та красу.
Цих рук у нього не було, а Боже благословення сягнуло глибше. Не дарма дві руки так нагадують серце, з якого, зрештою, все і походить.