Важко уявити натюрморт у декоративному виконанні без  стилізації – це метод ритмічної організації цілого, завдяки якому зображення набуває ознак декоративності і сприймається своєрідним мотивом. Стилізація, як процес роботи, є декоративне узагальнення об'єктів (фігур, предметів), що зображаються, за допомогою ряду умовних прийомів зміни форми, тональних і кольорових відношень.
Жанр натюрморту найбільш характерний і багатообразний в плані вивчення ознак декоративної стилізації. У цьому жанрі працювали багато великих майстрів. Історія світового та вітчизняного мистецтва дає нам безліч різноманітних по своїй стилістиці зразків декоративного натюрморту. Розглянемо, як вирішували ці питання художники, що працювали в декоративній манері.
Майстри фовізму (А. Матіс, А. Дерен) йшли по шляху виявлення можливостей декоративно-експресіоністичних можливостей кольору і фактури, використовуючи активні поєднання основних кольорів і яскраві фактурні мазки. Фовісти, протестуючи проти художніх традицій XIX ст., створювали колористичні контрастні інтенсивні плями і гострі композиційні ритми, часто звертаючись до «примітивного», а також середньовічного і східного мистецтва.
Представники кубізму (П. Пікассо, Же. Брак) прагнули утвердити нові методи передачі простору і форми, використовуючи аналітичний спосіб зображення предметів розкладанням їх на прості геометричні об'єми, «розкриваючи» їх внутрішню структуру. Колір в натюрмортах кубістів, виділяючи окремі грані предмету, одночасно і підсилює, і дробить форму, додаючи полотнам декоративний характер і перетворюючи їх на барвисті площинні панно.
Пікассо створив серію натюрмортів, в яких прагнув до чистоти простих форм, максимально спрощуючи предмети.