5 клас. Урок 31. Види декоративно - ужиткового мистецтва Освітній портал

Главная » 2010 » Лютий » 18 » 5 клас. Урок 31. Види декоративно - ужиткового мистецтва


    Довгими осінніми та зимовими вечорами збиралися молоді жінки та дівчата на вечорниці. Стелилася пісня,
а вправні руки майстринь, не спиняючись ні на хвилину, пряли. У вільний від хліборобських клопотів час треба було
 багато встигнути, щоб навесні пишно прибрати
до свята хату тканими доріжками, скатертинами, ряднами, заквітчаними веселковими узорами; свій посаг,
 щоб рушниками обдаровувати дружок і сватів. Селянинові потрібно було чимало різних тканин, адже кожний
сам забезпечував свої власні потреби у виготовленні одягу, обладнанні житла.
   Вишивка - це Узорні рядна, покривала, доріжки стелили на лави, постіль, підлогу. Скатертинами вкривали столи, обереги з поперечним малюнком вішали на стіни. Кожна родина мала значну кількість рушників. Узорчасті,
 яскравого малюнка, вони прикрашали інтер’єр. Прості – використовувались для господарських потреб. У кожній хаті бу
в ткацький верстат. Ткали жінки, а в тих місцевостях, де ткацтво перетворилось на промисел, ткачами ставали і чоловіки.
Кролевець – один з- визначних осередків українського перебірного ткацтва. Його рушники вражають урочистою святковістю, красою, монументальністю, що яскріють червоним кольором на білому тлі рушника.
   Ткацтво – це виготовлення різноманітних тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі техніки виконання і багацтво оформлення та широко використовуються для побутових потреб і прикрашення житлових та громадських інтер’єрів.
   Килимарство – є одним з найхарактерніших видів традиційного народного мистецтва. Розвинене вівчарство, яке давало чудову сировину, нескладні технології обробки вовни та техніка ткацтва сприяли значному поширенню килимарства в Україні з давних давен, а також виникненню тут килимарського промислу.
Практичне застосування килимових виробів було досить широке. Ними покривали столи, скрині, лави, сани, вози, прикрашали стіни, іноді сволоки, застеляли підлогу, використовували як покривала й ковдри. Основними осередками килимарства є Решетилівка на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Косів і Коломия на Івано-Франківщині та інші.                                                  
    Українські народні витинанки – яскравий своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі і багаті
традиції. Їм притаманні силуетне зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість
деталей, спокійний руховий режим, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою
 виконання. Витинанка – це орнаментовані фігурні прикраси житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або
кольорового паперу.
   Ковальство виникло з часу своєї появи залізо, яке виробляли найпримітивнішим способом, служило для виготовлення інструментів, обробки каменю, дерева та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас. Витоки художнього ковальства на Русі зв’язані з виробництвом знарядь праці слов’янськими племенами, які населяли територію сучасної України в давні часи. З виникненням у ІХ столітті Давньоруської держави ковальське ремесло досягло високого рівня розвитку. До ХІІІ століття, як показали археологи,
налічувалось до 16 спеціальностей майстрів по металу. Залізо, оброблене рукою майстра,
 робить ковальське мистецтво близьким і зрозумілим для сучасної людини.
   Різьба по дереву не менш давня, ніж історія кераміки. В Стародавній Русі слово "Тесляр" означало
"майстер з’єднувати й обробляти окремі частини дерева". Тесляр, він же й будівельник, і художник. Одвічна краса
природи втілювалася в народному мистецтві дерев’яних справ майстрів. Вершина народної майстерності – дерев’яна
архітектура. Мистецтво тесляра охоплювало величезний цикл робіт – від будинків, обробки фасадів, інтер’єрів,
начиння, до дрібної пластики з дерева. Не випадково у побуті великого поширення набув посуд з дерева – гігієнічно
і красиво.
Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання. Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу гончаря. У народі цінувалися практичні й художні особливості глиняного посуду, здатність довго зберігати прохолоду води, свіжість молока, надавати особливого смаку стравам, що готувалися в ньому. Розвитку гончарства на Україні сприяла наявність покладів різних видів глини.
   Гончарство, як і їнші види декоративного мистецтва мало свої осередки на Україні. Це є село Опішня Полтавської області та місто Васильків Київської області.Український декоративний розпис, як і інші види народного мистецтва, є безсмертним витвором народного генію. Унікальним осередком декоративного розпису на початку ХХ століття стало селище Петриківка нинішньої Дніпропетровської області, яке тісно пов’язане з культурою Запорізької Січі, вихідці з якої переселилися сюди на постійне місце проживання. Місцеві майстри старшого покоління, найталановитішою з яких була Тетяна Пата, виховали цілу плеяду талановитих орнаменталістів, створили славнозвісну школу майстрів.
   Декоративний розпис  дихає щедрою українською природою, вражає невичерпна фантазія. Це переважно рослинно-квітковий орнамент: стилізовані реальні чи створені образною фантазією майстрів квіти, листочки, пуп’янки, ягоди, іноді птахи. Справді геніальним винаходом майстрів-петриківчан став саморобний пензлик з котячої шерсті, можливості його безмежні.



Категория: Образотворче мистецтво | Просмотров: 6107 | Добавил: olga_salamaha | Рейтинг: 3.8/14 |
Всего комментариев: 0



Пошук по Сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Авторизація

Логин:
Пароль:

Міні Чат