Засобами виразності декоративного мистецтва є символи, що несуть глибинний зміст. Саме вони впізнавані нашим генетичним кодом. На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити красивими всі необхідні їй предмети - одяг, житло, посуд.
В наш час з особливою пристрастю входять поняття, як художник і суспільство, краса і користь, творчість і потрібність. Важливо, щоб усе, що нас оточує несло в собі красу і потрібність, як необхідна умова життя цивілізованого суспільства.
Це стосується і декоративно-оформлюваного мистецтва: своїми специфічними виразними способами декоративне мистецтво разом з архітектурою формують внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи.Народне мистецтво – це скарб, який завжди з нами поряд і постійно впливає на наше емоційне сприйняття світу, розкриває вдачу і хист народу, прилучає до його традицій, історії, вчить народної мудрості, любові до рідного краю. Тому так важливо відтворити народні обряди, звичаї, забуте мистецтво.
Ажурні візерунки із шкіри і тканини, як прикраси одягу, побутували в минулому на всій території України. Найбільше вони були поширені у гуцулів і лемків.
Ажурні витинанки відомі ще з V ст. до н.е.  Це були вироби з шкіри та хутра. Перші паперові прикраси, які можна вважати аналогами традиційних витинанок в Україні, виникли в Китаї і пов’язані з винаходом там паперу. Перші письмові згадки відносяться до VII-XXII століття.
Ажурні паперові прикраси слов’янських народів мали декоративне спрямування і здебільшого були орієнтовані на традиційні народні мотиви орнаменту.
В середині ХІХ ст. в українських селах народними паперовими прикрасами селяни оздоблювали хати. Великим поштовхом до розвитку витинанок був перехід від хат-курянок до чистих хат із світлицями. Виготовляли витинанки перед Новим роком, або на весні, коли за звичаєм білили стіни й поновлювали внутрішнє оздоблення хат.
Окрім ажурних витинанок існує ще один різновид паперових прикрас – так звані силуети. Жив собі колись у Франції міністр Є. де Силует. Художник намалював на нього карикатуру у вигляді тіньового профілю. Із того часу всі контурні зображення без деталей усередині стали називати силуетом. Розвинулись вони у ХVІІІ столітті у Франції. Ці витинанки виготовлялися з тонкого чорного глянцевого паперу. Мистецтвом чорного силуету займалися також відомі художники: А. Дюрер, П. Рубенс, Матіс, Ф. Толстой та інші. Мистецтво силуетів було поширене і в Україні.
Силуетними витинанками захоплювались Н. Гоголь, Г. Нарбут, І. Рєпін та інші.