Ще змалечку Людвіг Ван Бетховен любив музику. Вона була його натхненням, тим теплим, проникливим світом, у якому відпочивала душа, світом, у який музикант приходив, щоб звільнитися від довколишньої жорстокості і несправедливості. Він кликав у цей світ людство, але за життя почули його одиниці.

 Напевно, тому і був самотнім. І не тільки у мистецтві. Але від самоти рятувала музика – „це одкровення, вище за усяку мудрість і філософію”. Його музика сповнена смутком, але й надією на те, що прийде весна і народиться нове, щасливе завтра...